Спосіб отримати знання, досліджуючи об’єкт та створюючи власний продукт, тобто проектна діяльність — це важлива частина Нової української школи. Але чи достатньо організувати дитині таку активність та ставити правильні запитання?

Звісно, першокласник багато чого навчається вже в процесі такої роботи. Але йому буде значно легше, якщо він матиме базу. Обстежити предмет, здається, просто, але то для дорослої людини. Ретельно і тривало розглядати його або спостерігати за чимось більшість першокласників не готові. Адже їхня увага ще не досить стійка.

Тож замість опису можуть бачити одну-дві риси, що впадають в око: забарвлення, форма. Наприклад, «червоне та кругле» — це може бути все, що хлопчик чи дівчинка може сказати і про яблуко, і про помідор. Дитина розгублена: що саме слід робити, щоб познайомитися з предметом: помацати його, погладити, покатати, понюхати?

Отже, першокласника слід навчати варіантам обстеження предметів, тобто методам порівняння якостей предметів із засвоєними зразками (еталонами). А чому сенсорний? Тому що йдеться про ту інформацію, яку ми отримуємо від органів чуття. Засвоїти сенсорний еталон — значить не просто називати властивості предмета, а й навчитися аналізувати, виділяти ці властивості у найрізноманітніших предметів у найрізноманітніших ситуаціях.

Доки немає досвіду, маленький дослідник у 2–3 роки розрізняє якості предмета, порівнюючи його з іншим. Тоді ще не можна сказати, велика ця пірамідка чи мала, поки немає другої. Старший дошкільник вже розрізняє колір, форму, величину, орієнтуючись на зразки властивостей предметів, а не самі предмети. Тож першокласники вже здатні систематизувати за кількома властивостями (скажімо, одночасно форма та колір).

Часто найважливішими поняттями батьки вважають ті, які надалі знайдуть своє місце в математиці. Тож змалечку показують, що таке коло, квадрат, трикутник. Утім, називання геометричних фігур мало вартує, якщо дитина не вміє розпізнавати ці форми в реальних предметах та не розуміє саме слово «форма».

Але якщо все це вдалося пояснити, то варто розширяти знання, чи краще закріпити вже відоме, щоб не заплутати малюка? Деякі вчені радять додавати такі форми, як ромб і трапеція. Звісно, дитині не потрібно запам’ятовувати точні відмінні риси (рівність кутів, паралельність ліній тощо).

Сім фігур — не так вже й багато, а згодом у школі буде значно легше на геометрії. А ось коли вводити об’ємні фігури — шар, куб, циліндр, конус, піраміда, призма та овоїд (яєчко)? Щодо цього існують дві протилежні позиції.

Одні вихователі та вчителі вважають, що треба вводити площинні та об’ємні форми поступово, щоб не виникло плутанини. Спочатку дитина має добре оперувати поняттями квадрат, коло тощо, а також співвідносити їх з побутовими предметами. Наприклад, знаходити в ялинці трикутники. Якщо ж одразу говорити про об’єми, тоді слід казати про конуси в ялинці, а не про трикутники.

Інша версія: вивчення змалечку тривимірних геометричних тіл розвиває не просто тактильні відчуття, а й м’язові, які також відповідають за рух. Та дитина має не просто роздивлятися, а активно обмацувати фігури, краще із заплющеними очима. А потім співвідносити з плоскими проекціями, маніпулювати (катати, перекидати).

Це розвиває просторове мислення, здатність розпізнавати форму завдяки руху м’язів руки. Усе це виробляє унікальну багатовимірність сприйняття. У час 3D-технологій просторове мислення краще розвивати якомога раніше. Тож секрет у тому, щоб дитина добре сприйняла форму — навчити обмацувати та перевіряти особливості предмета в русі.

Три еталонні величини (велика, середня, мала) зустрічають малюка ще в 1–2 роки у казці «Три ведмеді». Висота та ширина — у пісеньці «Коровай». Інші еталони величин (метр, кілограм, літр) вивчатимуть вже у школі. Утім, хоча першокласники знають про три просторові виміри, порівнювати вони зазвичай вчаться лише за одним параметром. Наприклад, доріжка коротка та довга, ведмедик товстий і тонкий.

Якщо ж ідеться загалом про порівняння предметів, більшість хлопчиків та дівчаток скажуть про них «великий» чи «малий». Швидше за все, широке дерево, яке має таку саму висоту, що й інше, назвуть «більшим». Уникнути цього можна, якщо давати класифікувати одночасно за двома параметрами: високі/низькі та широкі/вузькі предмети.

Спочатку беремо однакові. Приміром, в одну групу відкладаємо високі та широкі будинки, у другу — високі та вузькі, у третю — низькі та широкі, у четверту — низькі та вузькі. Згодом можна взяти різні предмети (скажімо, фігурки звірів: жираф — найвищий, а слон — найтовстіший).

Якщо дитина взагалі не може розрізняти пласкі та об’ємні предмети, це говорить про проблеми в роботі вищої нервової системи.

У нас той мінімум, який має знати першачок, — основні кольори спектра, чорний та білий. У цих еталонів дещо інша доля. Трирічна дитина, яка ніяк не може запам’ятати назви кольорів, викликає в батьків страх за її розумові здібності. Але в школі кольори вже потрібні лише на уроках мистецтва, які чомусь заведено вважати другосортними. Тож форми та величини стають для тат і мам показниками дитячої ерудиції, а кольори — побутовою дрібничкою

Фахівці радять хвилюватися, лише якщо дитина не розрізняє кольори та не розуміє поняття «колір». Наприклад: «Ця іграшка такого кольору, як мої черевики» — нормальна відповідь, особливо для хлопчика. Адже тут є гендерна різниця: дівчата багато уваги приділяють вбранню (своєму та ляльок), тож швидше вивчають назви відтінків.

Кольори, можливо, найбільш умовне поняття. Люди, покоління за поколінням, просто в побуті домовляються щодо назв певних відтінків, беручи їх за умовні точки відліку. У той час як величезна палітра залишається безіменною. Тому кольори — поняття національне.

Що таке блакитний колір? Хіба це не світлий відтінок синього? В англійській мові саме так, тож там немає окремого слова для його позначення. Як не було його в Середньовіччі в усіх європейських мовах. У нас нині вважають, що це колір, який на три чверті складається із синього та на чверть із зеленого. Темно-блакитний може бути темнішим за світло-синій. А в Японії синій та зелений кольори називають одним словом. Носії мови розрізняють чимало його відтінків, але межу між блакитним, синім та зеленим не знайдуть.

У в’єтнамській мові — те саме з червоним, оранжевим і жовтим. А ось у мові комі немає зеленого кольору. Листя, овочі, очі вважають жовтими, але — трав’яного відтінку.

Дуже важливо для НУШ, щоб умовності не заважали дитині бачити світ по-своєму. Тож, наприклад, коли першокласникам запропонують намалювати апельсини, не варто обмежувати їх оранжевою фарбою чи олівцем. Нехай у хід підуть червоний, жовтий. А для контурів і тіней — ще й фіолетовий, синій, сірий, чорний, білий.

Скільки кольорів треба знати? У мові японців — 8 тисяч відтінків і кольорів. Тож їхній дошкільник має знати 25 кольорів. А учень 2-го класу — називати 36 відтінків. Серед них: колір молодого бамбука (відтінок світло-зеленого), чорної шуліки (дуже темний червоний), колір сакури (блідо-рожевий), тілесний, лисячий, пташеняти.

Є навіть кокетливий коричневий, глупий синій та поважний (холодний) синьо-зелений. А одній лише хурмі присвячено 5 відтінків червоного: промитий, сонячної хурми, водяної хурми, її соку та чепурний колір хурми.

Японці вважають, що вміння розрізняти кільканадцять відтінків не лише потрібно для творчості, а й розвиває мозок, гармонізує роботу його півкуль, збільшує концентрацію уваги, а згодом — швидкість читання. Звісно, ідеться не про зазубрювання назв, а про здатність розпізнавати 5–10 відтінків кольору і хоча б викладати їх від світлих до темних. Така вправа буде корисною для сучасного першокласника.

Деякі з них залишаються поза увагою батьків. Скажімо, що вміє розрізнити на нюх дитина? Ідеться не про дорослу класифікацію, якою користуються зазвичай парфумери: цитрусові, квіткові, фужерні, шипрові, деревинні, амброві та шкіряні.

Квіти та харчі (фрукти, овочі, спеції) діти рано чи пізно вчаться розпізнавати. Але важливо розрізняти ще й запахи ліків (йод, валеріана, нашатир) та небезпечних речовин (гар, нафта, газ тощо).

Тож наводимо повний перелік:

• 5 площинних форм (коло, квадрат, прямокутник, трикутник, овал);
• 5 об’ємних форм (шар, куб, циліндр, конус, піраміда);
• 3 величини (велика, середня, мала);
• довжина, висота, ширина (товщина);
• 7 кольорів спектра (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий), а також чорний і білий;
• 3 параметри звуків (тихо-голосно, високо-низько, тон-напівтон, а також розрізняти фонеми рідної мови);
• 4 смаки (солодкий, кислий, гіркий, солоний);
• 4 види ароматів (квіткові, лікарські, харчові, небезпечні);
• 4 варіанти відчуттів на дотик (гладкий, колючий, пухнастий, шорсткий);
• 3 температури (холодно-тепло-гаряче);
• час (секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, час доби, пори року);
• простір (вгору, вниз, вправо, вліво).